ПРО

[За дужками без обмежень]

ПРО 9 травня
pro_journal
 Остап Кучма. У всьому винен прапор

«Меня глибоко возмущают попытки политических спекуляций на трагедиях XX-го века. Ради дешевой популярности некоторые «деятели» пытаются снова расколоть украинцев»
З офіційної заяви Президента України В.Януковича з нагоди Дня Перемоги

Велика перемога Червоної армії проти Третього Рейху є одним із небагатьох міфів, успадкованих ще з часів від Радянського Союзу. Це й не дивно, бо близько 10 мільйонів загиблих у тій війні українців лишають у пам’яті мільйонів нащадків яскраві картини смерті, а довгі роки державної пропаганди і владного офіціозу спаюють особисті почуття суму і поваги у колективну гордість за свою велику армію і величну державу. І після смерті віри у цю державу, і навіть після смерті цієї держави у глибині душі залишається осад пієтету (за даними центру Разумкова, близько 70% українців все ще вважають День Перемоги великим святом).

Раз на рік осад струшують: ветерани та діти війни покладають квіти до пам’ятників загиблим товаришам, але щоб все дійство не перетворилося на особисті поминки, на день спогадів і день жалю, у більшості пострадянських республік проводиться військовий парад, який колись живив радянську спільність, а тепер працює вхолосту, симулюючи зниклу недоконструйовану ідентичність. Проект закону №8157, за яким передбачалося підняття на День Перемоги червоного прапору поряд із національним прапором, чітко вказав на те, що вшановується цим святом, і хоча б за це його авторам можна подякувати. Минулого року депутат Цимбалюк вже вносив майже ідентичний законопроект під номером 4355, але тоді витягати такий потужний символічний козир було, мабуть, ще зарано. 21 квітня Верховна Рада прийняла новий проект: відмашку до розгортання поки-що лише цікавого, але потенційно трагічного спектаклю було дано. У Луганську місцева влада на радощах забула, що поряд з радянським треба вивішувати ще й синьо-жовтий прапор, який все ж залишили державним, і День Перемоги пройшов під прапорами Партії Регіонів, КПУ і СРСР.
На протилежному кінці країни 9 травня все було значно гарячіше.


ПРО Париж'68
pro_journal
 Ірина Світящук. [Париж’68: кіно і картинки]

Якби Володимиру Іллічу Леніну дали слово, то він не назвав би протести у Парижі травня ’68 року революцією у політичному сенсі цього слова, але, думаю, його похвали однозначно би заслужила рушійна сила тих подій – студентство, яке, хоч-не-хоч, проте у своїй природі завжди залишалось революційним. Сьогодні багато недооцінюють вищезгадані страйки, оскільки політично вони не досягнули своєї мети, при тому що, безумовно, викликали культурний та ціннісний переворот. Певна іронія полягає в тому, що каталізатором до дій стала заборона хлопцям відвідувати жіночі гуртожитки в Університеті міста Нансі. Принаймні так розповідають очевидці подій, які самі вже стали професорами. Виявилося, що для розхитаного французького суспільства треба було небагато, щоб з січня по травень на вулиці вийшли ледь не всі студенти та дві третини робочої сили. Отут і є місце для критики Володимира Ілліча, який би точно заохотив протестувальників захоплювати пошту і вокзали для того, щоб перетворити в дечому хаотичний рух на істинну революцію, до якої французам як нації, зрештою, не звикати. І хоча було б цікаво розмірковувати про такий альтернативний хід історичних подій, проте залишимо це вже підстаркуватим студентам ’68, натомість давайте розглянемо маленьку дрібку з того, що паризький Травень ’68 залишив у візуальній культурі, точніше як пропагандистські афіші та ретроспективні фільми (які згрубша можна протиставити як статичні–динамічні) віддзеркалюють ті знаменні події.


ПРО незворотність студентської культурної революції
pro_journal
Галина Герасим. Невідворотність української культурної революції

...Права не дають, права треба здобувати самостійно, а не тремтіти під дверима ректоратів, чекаючи, доки перевірка з міністерства виявить, що ректор не дав достатньої кількості на студентське самоврядування...
...Змінювати треба свідомість студентів, а цього ніколи не станеться, доки керівники органів студентського самоврядування, яких обирають, продовжуватимуть підтримувати ініціативи міністерства та адміністрацій, задовольняючись подачками у розмірі 0,5 % від спецфонду університетів. Читати повністю на ПРО

Доки більшість українських студентів байдужо мовчить, індонезійзькі - навмисне зашивають собі уста в знак протесту проти політики влади...


ПРО два сценарії першотравня
pro_journal
Іван Гісем. Альтернативний Першотравень (авторський монолог у двох діях)

Дія перша. «Український Першотравень»(праві)

Організатори: «Народна солідарність», «Комітет захисту політв’язнів».
Маршрут: станція метро Золоті ворота – Лук’янівське СІЗО.
Мета: виступити проти підвищення комунальних тарифів та проектів закону «Про вищу освіту», який «фактично скасовує право на безкоштовне навчання» та нового Трудового кодексу, що «легалізує найгірші форми найманого рабства».


Дія друга. «Марш колективної дії»(ліві)

Організатори: Студентська профспілка «Пряма Дія», «Організація Марксистів», Незалежна профспілка «Захист Праці»,«Вільна Спілка», «Феміністична офензива», «Українська cпілка професіоналів інформаційних, комунікаційних та бізнес-технологій».
Маршрут: станція метро «Арсенальна» – пам’ятник Шевченку навпроти Червоного корпусу.
Мета: виступити проти «рабського Трудового кодексу, підвищення тарифів на послуги ЖКГ, на транспорт, на продукти першої необхідності», «нової редакції закону «Про вищу освіту» й інших нововведень у сфері освіти, що поглиблюють комерціалізацію та знижують її якість».


ПРО чорну Африку
pro_journal
Юрій Олійник. Чорна Африка на межі століть

Сучасна Чорна Африка – конгломерат найбільш відсталих і найбідніших країн. На відміну від решти Третього світу, який після падіння колоніальної системи в середині ХХ століття пройшов фазу індустріалізації і зараз займає визначну нішу у світовій економіці завдяки масштабному виробництву (Індія, Китай, Південно-Східна Азія) чи сировинним покладам (країни ОПЕК), африканські країни займають місце постачальників дешевої сировини. Нафтоекспортери (Нігерія, Ангола, Судан) одержують значні кошти, однак вони, переважно, не сприяють покращенню рівня життя пересічного населення, їх витрачають на підтримання режимів в умовах нескінченних громадянських воєн. Навіть у сфері сільськогосподарського виробництва Африка потрапила в катастрофічні умови, потерпаючи від постійної нестачі продовольства, яке завозять із розвинутих країн (фермери США з дешевою генномодифікованою продукцією). За рядом оцінок, рівень життя більшості африканців упав нижче, ніж під час колоніального періоду. У чому ж причина подібної відсталості?


ПРО дипломатію в Китаї
pro_journal
Іван Гісем. Особливості китайської комуністичної дипломатії: Ping Pong Diplomacy

 Після перемоги комуністів у громадянській війні континентальний Китай опинився у дипломатичній ізоляції. Світові лідери і далі підтримували легітимний уряд Гоміндану, хоча реально під контролем останнього залишився лише острів Тайвань та кілька архіпелагів у різних частинах однойменної протоки, що розділяла континент з островом. Заручившись підтримкою Сполучених Штатів, які були не зацікавлені у розповсюджені «червоної чуми», Китайська Республіка мала широке дипломатичне представництво, що залишилося у спадок від колишньої величі, а також, що більш важливо, входила до Ради Безпеки ООН як країна-засновниця. Однак і у її суперника – Китайської Народної Республіки, фактичного двійника, теж був свій туз в рукаві, а саме – всестороння підтримка Радянського Союзу, без якої комуністи ніколи б не прийшли до влади. Таким чином, маючи за спиною таких могутніх покровителів, як Радянський Союз та Сполучені Штати, суперечка урядів КНР та КР за право говорити від імені всього Китаю, могла би тривати вічно. На її перебіг та результати могли вплинути або послаблення позицій Радянського Союзу та США в регіоні, або посилення ролі континентального Китаю. Читайте далі...




ПРО корпоративні університети
pro_journal
 Остап Кучма. Освіта швидкого приготування

Освітні реформи, запропоновані урядом Табачника, викликали хвилю незадоволення в українському суспільстві. Спроба введення платних послуг восени минулого року, плани щодо скорочення бюджетних місць, зростання плати за навчання за контрактом – це лише найосновніші пропозиції пана міністра, які чітко вказують на одну глобальну тенденцію до маркетизації освіти. В Україні це все діло супроводжується тотальним урізанням бюджетних видатків на утримання університетів та безглуздим збільшенням навантаження на студентів за типово бюрократичною логікою «вони ж прийшли сюди вчитися, то нехай працюють».

Неважко зрозуміти, кого продукуватимуть такі реформи – стандартизованих андроїдів із кластерним мисленням та найпростішими навичками, призначеними для офісної роботи. Борис Гудзяк, ректор Українського католицького університету, нещодавно охарактеризував наявні тенденції наступним чином: «Тепер же все повертається до принципу «Макдональдс в освіті», коли, так би мовити, всі ресторанчики будуть випускати однакові гамбургери, а університети однакових студентів». Бідолашний Макдональдс уже давно асоціюється з нездоровою їжею для бідних і не дуже (якщо врахувати контингент українських забігайлівок такого роду). Ліві теж недолюблюють Макдональдс за брехливу американську мрію у рекламі та заборону робітникам створювати власну профспілку. Але якщо ж ви є противником платної ринково орієнтованої освіти взагалі і корпоративної освіти як її найгіршого прояву, то існує ще один гарний привід для того, щоб зненавидіти Макдональс «всім серцем своїм, всією душею своєю, і всією своєю думкою»: рівно 50 років тому, року 1961 від Різдва Христового, за 13 років після впровадження концепції швидкісного обслуговування, у підвалі одного з ресторанчиків Макдональдс у штаті Іллінойс Фред Тернер, майбутній керівник компанії, заснував Гамбургер-університет. 24 лютого того ж року 15 перших випускників покинули стіни своєї alma mater, і жоден гамберґлер їм був уже не страшний.





ПРО чеське документальне кіно, велосипеди та громадські ініціативи
pro_journal
 Оля Ворожбит. Місто янголів … на велосипедах

Цього року у правозахисному конкурсі на фестивалі Docudays в Києві найбільше відгуків здобув фільм “Auto*mat” чеського режисера Мілоша Маречека. За годину до початку показу від будинку Посольства Чеської Республіки в Україні до Будинку Кіно відбувся велопробіг, у якому взяли участь чеські дипломати, на чолі із новою головою Чеського культурного Центру пані Даґмар Остржанською, та київські велосипедисти. Перевіривши київські дороги, учасники взялися досліджувати дороги празькі, тільки вже візуально – через об’єктив камери Мілоша Маречека.

«Якось зустрів у коридорі сусіда, що переселявся: «Покидаємо Вас, виїжджаю звідси, бо більше вже не можу»,- каже він. «Розумію, через автомобілі, так?» – я йому на те, – «Той безлад, тут же й шум, сморід…». Сусід здивовано посміхнувся: «Ну, це нам так не заважає, найголовніше те, що не маємо, де припаркуватися…»

Абсурдна історійка? Не думаю, що це була нормальна ситуація. Але вона стосується кожного… Автоматично піддаємося, автоматично їздимо, бо «мусимо». Ми повільно, але неухильно стаємо авто-матами? Чи можемо ми з цим щось зробити? Раптом я зрозумів, що просто зняти фільм – не достатньо. Якби ж виникла подальша дискусія, яка б змусила звернути увагу на цю проблему».



ПРО Чіксентміхайя і його щастя
pro_journal
 Тетяна Мухоморова. Девіз життя: Chicks send me high

Це не просто девіз життя, а прізвище видатного науковця сучасності Міхая Чіксентміхайя (Mihaly Csikszentmihalyi), чиї дослідження потокового стану і щастя є одними з найпопулярніших у сучасній психології. Міхай використовує фразу «Chicks send me high» для простішого вимовляння свого непростого угорського прізвища. Йому вдалося спіймати щастя за хвіст, і наше завдання – познайомити з його висновками.

Вчений народився в Рієці, хорватському містечку, однак пов’язав своє життя зі Сполученими Штатами, куди в юному віці емігрував. Зараз він професор психології в Чиказькому університеті, дослідник тематик щастя, креативності, суб’єктивного благополуччя(subjective well-being). Окрім цього, він ще й автор більше, ніж 120 статей для журналів та книг. Його цитують не тільки в рамках філософії та соціології, а й в практиці бізнесу, згадати хоча б його внесок у книгу Тімоті Голві “Робота як внутрішня гра”(дивитись нижче).

Книга Чіксентміхайя «Flow: The Psychology of Optimal Experience» стала світовим бестселером, де психолог пояснює свою теорію перебування у щасті – «потоковий стан». Сам Міхай описує цей стан так: «Увага настільки абсолютна, що я забуваю про час, про своє тіло, про оточення, про інших людей. Я нічого не усвідомлюю, окрім своїх рук» (Чіксентміхайі, 1975р.).


ПРО захист персональних даних
pro_journal
 Оля Ворожбит. Слово – не горобець, вилетить – посадять

Минулий рік – можна справедливо вважати роком інформаційної революції. Facebook – вже вкладають на найвищий рівень піраміди Маслоу. Сайт Wikileaks своїми публікаціями депеш американських дипломатів та матеріалів війни в Афганістані здійняв стільки галасу, що тепер його засновника Джуліана Асанджа намагаються номінувати на Нобелівську премію. Ісландія – не в останню чергу, завдяки Асанджу, перетворюється на «світову гавань для журналістів».Україна ж нарешті вдосконалює своє законодавство у сфері доступу до персональних даних. Проте новий закон «Про захист персональних даних» є швидше великим знаком запитання, ніж комою у вирішенні проблем українського інформаційного законодавства.

Коли в червні 2010 року Верховна Рада прийняла цей закон, правозахисники одразу ж забили на сполох. Гельсінська спілка назвала його «вагомим кроком до побудови тоталітаризму». У січні цього року закон вступив у дію – тепер і журналісти, і адвокати, і правозахисники думають над тим, що з ним робити.


?

Log in